Злочинець не озброєний, але дуже небезпечний… для вашого гаманця

Усі ми з вами, так звані, «провінціали», в очах столичних шахраїв виглядаємо надзвичайно бажаною жертвою. Це цілком закономірно: по-перше, як правило, гості Києва часто мають при собі чималу суму грошей, а по-друге, чого приховувати, насичений ритм життя мільйонного міста дещо збиває нас з пантелику.
Таки сприятливі обставини з успіхом для себе використовують численні покидьки, що із завидною фантазією постійно вигадують і втілюють у життя різноманітні способи видурювання грошей.
Автор сам неодноразово спостерігав за «роботою» вправних молодиків, до кишень яких «емігрували» кошти необережних перехожих. Про дві прості схеми шахрайства ми вам і розповімо.

Обмін доларів за курсом 1:0,6
Дуже поширений вид шахрайства, що процвітає біля обмінних пунктів, особливо, поблизу кінцевих станцій метро, зокрема, «Либідської». У злочинній афері беруть участь три-чотири зловмисники.
До вас, розгледівши намір обміняти долари, підходить молодий чоловік і пропонує скористатися його приватними послугами: курс у люб’язного парубка трохи нижчий за вказаний на табло валютного обмінника.
Якщо ви погоджуєтеся, перший шахрай виймає з кишені гроші (кілька сотенних купюр та багато дрібних) і у вас на очах перераховує їх. Саме в цей момент починається перший акт вистави-«лохотрону»: сума виявляється меншою за потрібну на п’ять-десять гривень. У цей момент радимо одразу передумати обмінювати валюту, інакше наступає друга частина оборудки, коли злочинець «щиро» вибачається і шукає в кишені п’ятірку, якої не вистачило.
Це кульмінація шахрайства. Справа в тому, що коли на ваших очах «валютник» додає до перерахованої початкової кількості купюр нові п’ять-десять гривень, у руці він уже тримає лише дрібні гроші, а сотенні-двосотенні благополучно перемістилися до його кишені. Тобто перший шахрай-фокусник передає вам тільки п’ятдесят-шістдесят гривень за, наприклад, 100 доларів (в залежності від поточного курсу обміну), а ви йому – іноземну валюту. Далі події розгортаються, як правило, за двома варіантами: у першому ви кладете попередньо «перераховані» у вашій присутності гроші до свого гаманця та йдете, аби за деякий час відчути себе найдурнішою людиною на світі. У випадку, якщо ви намагаєтеся на місці ще раз перерахувати отримані від дурисвітів гроші, на сцені з’являється новий персонаж, молодий дебелий чоловік, який весь час до того у трьох-чотирьох метрах поряд «розмовляв» по мобільному телефону. «Бугай» швидко опиняється між вами і «Фокусником» з сакраментальною фразою: «А що ви тут робите?..» та впевнено попереджає: «Зараз міліцію викличу!» Все це робиться для того, щоб «Фокусник» непомітно передав ваші гроші третьому подільнику – «Інкасатору», – після чого вони відразу, не гаючи час, розходяться в різні сторони.
Як правило, для підстраховки залучаються ще один-два «бізнесмени»: для спостерігання та «про всяк випадок».

«Кручу, верчу, заплутати хочу…»
Дуже популярним є позбавлення громадян грошей через гру з трьома чорними шайбами. Таких шахраїв-«катал» можна часто побачити, наприклад, на київській платформі електрички «Караваєві дачі».
У цій афері активну участь беруть уже набагато більше злочинців: чотири-п’ять з них удають випадкових учасників ігри – пасажирів, що чекають на електричку (їх дуже легко впізнати по сумках-пакетах, на дні яких лежить яка-небудь дрібна річ), як правило, один з них – «п’яниця-невдаха». Один-два учасники шайки забезпечують у разі необхідності силову підтримку, ще парочка – на відстані у 50-100 метрів виконують роль спостерігачів: на випадок появи міліції тощо. А головною діючою особою виступає колега нашого вправного «Фокусника» з попереднього сюжету, який саме і «катає» чорні шайби, діаметром близько 7-8 сантиметрів. На дні однієї з них наклеєний червоний хрестик, і мета «гри» полягає у відгадуванні її положення після маніпуляцій «Фокусника».
До речі, учасники злочинної групи час від часу (наприклад, після прибуття чергової електрички), міняються ролями. Тобто навіть «П’яниця» може дивним способом швидко «протверезити» і стати на місце «Фокусника», який у цей час перетворюється на «Спостерігача за повітрям». Така «заміна декорацій» провадиться для заплутування можливого стороннього уважного спостерігача.
Ми не будемо розповідати про спеціальні паси, які застосовую професіональний «катала» для пересування шайб: на словах це важко пояснити – треба бачити. Але в результаті всіх маніпуляцій зі «знаряддям виробництва» шайби розташовуються таким чином: ЯВНО непомічена шайба, поряд – шайба, яку ВСІ очевидці вважають за питому, і насправді помічена шайба.
«П’яниця» або хтось інший із групи підтримки входить у гру і під сміх та жарти решти учасників «вистави» показує на першу шайбу, його «умовляють» передумати (хто-небудь с «пасажирів» навіть «непомітно» для «Фокусника» її припіднімає і показує всім, окрім, «П’яниці», що вона непомічена). Все це робиться для того, аби переконати потенційну жертву, що її здогадка про знаходження «хрестика» вірна, тобто він наклеєний на другій, «явно поміченій» шайбі.
Після того, як «П’яниця» програє свої гроші, часто знаходиться стороння людина, яка не витримує і вирішує поставити гроші на шайбу, яка, він впевнений, не може бути непоміченою. Якщо така людина не знаходиться, «Фокусник» непомітно міняє місцями другу і третю шайби, а один з підставних подільників «виграє» грошову ставку.

Післямова: Більшість із нас вважає, що з ним такого ніколи не станеться, «що, я лох, чи що?..», але під впливом відпрацьованих до автоматизму дій зловмисників з підсвідомим навіюванням власної розумової переваги над «дурням-лохотронниками» уся ваша розважливість може несподівано випаруватися. Крім того, навіть якщо ви розгадаєте задум шахраїв, ймовірність того, що вони відпустять вас з виграними грошима, мізерна.
Тут існує тільки одне правило гри – не грати!
Будьте обережні! 

Такий сервіс нам не потрібен або кілька простих правил, як втратити клієнта

Загально відомо, що якою б знаменитою та заслуженою не була торгова марка чи організація, в усіх них працюють звичайні люди, і деякі з них зовсім не відповідають іміджу компанії, що склався в уяві пересічних громадян. У такій сумній істині черговий раз упевнився автор цих рядків.
Минулого тижня домашній комп’ютер вашого покірного слуги, на якому, до речі, друкується і ця замітка, зламався. Вийшов з ладу жорсткий диск, відомий у народі як «вінчестер». Така невесела ситуація змусила автора звернутися до послуг магазинів комп’ютерної техніки.
Четвер
Вибір пав на представництво «КПІ-сервісу», що розташоване в торгівельному центрі «Катарсіс». «КПІ-сервіс» – відомий бренд на ринку комп’ютерних послуг і як продавець якісної техніки та комплектуючих. Прийнятна ціна і все відоме про фірму зробили свою справу: «вінчестер» був замовлений. Старанно записав продавець-консультант прізвище й ім’я покупця та номер його телефону і пообіцяв доставку замовленого товару на ранок наступного дня, в п’ятницю. Такий термін цілком влаштовував автора: вечір п’ятниці можна було присвятити налаштуванню програмного забезпечення, а вихідні – підготовці статей до номера газети, що здається в друк у понеділок…
П’ятниця
Проте, не все сталося, як гадалося. У п’ятницю під час обідньої перерви наївний кореспондент завітав до торгівельного центру забрати очікуване замовлення. Не будемо розповідати, що захоплені своїми справами продавці, довго не могли знайти вільну хвилинку для клієнта – це явище не таке вже й надзвичайне. Але коли знайшли, першими їхніми словами було: «форс-мажор» і «зламався автомобіль». Кореспондент виявився людиною не зовсім дурною – він навіть колись вивчав право і знав, що форс-мажорними обставинами називають надзвичайні події, які неможливо було передбачити та запобігти їм. Будь-який юрист вам скаже, що такі обставини звільняють сторони від відповідальності за недодержання договірних зобов’язань. Але кореспондент знав також і те, що це саме звільнення від відповідальності наступає лише за умови, що інша сторона невідкладно повідомлена про настання форс-мажорних обставин. Тому він і запитав, чому його не повідомили про те, що замовлений жорсткий диск не буде доставлений. Запитав і багато чого почув: про те, що це обов’язок іншого продавця (дуже корисна інформація), про те, що машина зламалася несподівано (хіба часто буває інакше?), про те, що для попередження всіх покупців потрібно півтори години (таку причину, взагалі, важко коментувати) і багато іншої надзвичайно «корисної» та «доречної» інформації, із потоку якого стало зрозуміло, що потрібно терміново йти і не заважати людям робити свій бізнес. Заради справедливості треба сказати, що старший менеджер, якому по простоті душевній кореспондент повідав свою сумну історію, після повторення всіх доводів своїх підлеглих додав слова про «принесення своїх вибачень» і обіцянки доставки «вінчестера» назавтра.
Субота
Першу половину суботнього дня автор провів у гребінківській школі, де проходили інтелектуальні ігри для школярів району. Ігри були інтелектуальні, але розуму нашому наївному кореспондентові не додали, і по дорозі додому він зробив невеликий гак і знову відвідав «КПІ-сервіс». Повідомлення про те, що товар не прибув, яке супроводжувалося хитруватим смішком продавця, уже не викликало такого здивування, як напередодні. Здивувала лише заява представника торгівельної мережі про те, що клієнт пообіцяв зателефонувати перед приїздом. Запитання про те, як можна подзвонити, не знаючи і не взявши номера телефону, було просто проігнороване. А роздратований продавець знову поскаржився, що повідомити 120 клієнтів у нього немає жодної можливості.
І тут автор, не повірите, по-перше, бере номер телефону, плекаючи свої дурні надії, а по-друге, запитує ще одну деталь для комп’ютера (!) – плату оперативної пам’яті. Після цього запитання йому був продемонстрований черговий майстер-клас, як «потрібно» поводити себе в присутності покупця: поки один продавець-консультант порівнював дві схожі плати, інший розповів йому, який від неправий і як неправильно це робить. Нормальній людині після таких популярних роз’яснень стане все зрозуміло щодо професіоналізму співробітників фірми.
Наш наївний кореспондент (можете позаздрити його вірі у людей) пояснює уже до болю знайомим продавцям, що крайній термін, коли він ще може купити «вінчестер» – ранок неділі, і якщо фірма не може цього гарантувати, він нарешті звернеться до іншого магазину. Завірення розм’якли душу кореспондента, і він подумки вирішив дати ще один шанс захистити своє добре ім’я такій поважній фірмі. 
Неділя або Борода по коліна, а розуму , як у дитини
Нормальна людина, яку ми згадали, в недільний ранок спрямувала б свої кроки в один з інших численних магазинів комп’ютерної техніки, якщо не зробила це в суботу. Проте, наш герой для чистоти експерименту зателефонував до «КПІ-сервісу» після дев’ятої години, як і домовлялися. Ви будете сміятися, але дива не відбулося: товар не був доставлений і того дня. Щоправда, автор не вважає дзвінок некорисним – тепер уже по телефону він почув ще один урок «антиклієнтської» поведінки. Зрозуміло, що всі ми маємо різне виховання, але говорити потенційному (тепер уже – ні) покупцеві «якби ми їх на горбі возили», «єздюют» і таке інше – безперечне порушення ділової етики.
Понеділок або післямова
Лиху комп’ютерну деталь кореспондент купив таки – у ту ж неділю, але в іншому магазині. І установив програми, і написав статтю про захід, організований Центром дитячої та юнацької творчості… Вважаємо навіть, що не сильно збідніють у «КПІ-сервісі» через непродану детальку або через утраченого клієнта – одним більше, одним менше – невелика втрата.
Сумно, що такі ситуації трапляються з нами щоденно, і це сприймається цілком спокійно і, начебто, навіть нормально. А ми відкриємо вам «велику таємницю»: це – зовсім ненормально! І нам дуже б хотілося, щоб представники «КПІ-сервісу» або будь-якої іншої подібної організації, прочитавши замітку, не розізлилися, а замислилися і, можливо, зробили б деякі висновки.